Словник української мови

АЗА́РТ, у, чол. Сильне захоплення чим-небудь: запал, завзяття. Він сидів, в три погибелі зігнувшись, на брудній підлозі коло шахматної дошки, завожений, розхристаний, з блискучими од азарту очима (Степан Васильченко, II, 1959, 148); Юнак дивився на ринг, де саме закінчувалася перша зустріч, і дуже скоро відчув, як спортивний азарт охоплює і його (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 159); Навіть не закінчивши середньої школи, Вася нетерпляче, з буйним азартом молодості, кинувся у білий світ (Олесь Гончар, III, 1959, 186).
♦ Входити (впадати) в азарт — дуже захоплюватися чим-небудь; виявляти завзяття. Василь Онопрійович входив у музичний азарт. Він розстебнув білого піджака і завзято диригував обома руками (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 148).