АЗА́РТ, у, чол. Сильне захоплення чим-небудь: запал,
завзяття. Він сидів, в три погибелі зігнувшись, на
брудній підлозі коло шахматної дошки, завожений,
розхристаний, з блискучими од азарту очима (Степан Васильченко, II, 1959,
148); Юнак дивився на ринг, де саме закінчувалася перша
зустріч, і дуже скоро відчув, як спортивний азарт
охоплює і його (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 159); Навіть не
закінчивши середньої школи, Вася нетерпляче, з буйним
азартом молодості, кинувся у білий світ (Олесь Гончар, III,
1959, 186).
♦ Входити (впадати) в азарт — дуже захоплюватися
чим-небудь; виявляти завзяття. Василь Онопрійович
входив у музичний азарт. Він розстебнув білого піджака
і завзято диригував обома руками (Євген Кравченко, Сердечна
розмова, 1957, 148).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 23.