БА 1, виг., розм. Уживається для вираження
здивування, здогаду і т. ін.; значенням близький
до дивись. — Ти, як те сонечко, закрасиш мою смутну
хату, розвеселиш матір... — Ба! У тебе й мати є?
А я й забула... (Панас Мирний, II, 1954, 242); От я їх вже бачу
Ба, ба! Як вас багато... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 225); [Мавка:]
Ба! чуєш?.. То весна співає? (Леся Українка, III, 1952,
196); Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в
драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі
просушить. О, ба! Спереді у темряві блиснув вогник
(видно, в халупці світло засвітилося). Хороше! (Андрій Головко,
II, 1957, 179).
Ти ба! — ти диви, дивись! От бісові діти — ти ба!
(Андрій Головко, II, 1957, 226); Тим-то й ба — в тім-то й
справа. Мусій випріг вози серед двору. — Закочуй, козаче,
під повітку, — А то що хіба, ясно ж? — Тим-то й ба,
що дощ буде (Петро Панч, III, 1956, 457); Чи ба! — бач диви,
дивись! — Та то Грицаївна! — чулося де-де. — Чи ба,
як напиндючилася! (Панас Мирний, IV, 1955, 143).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 74.
БА 2, част.
1. у сполуч. із сл. та, але. Вживається для вираження заперечення сподіваної дії, причому далі, як правило, розкриваються причини неможливості її виконання. Полетів би, послухав би, Заплакав би з ними... Та ба, доля приборкала Меж людьми чужими (Тарас Шевченко, I, 1951, 68); А воно б і гаразд: у Петра Степановича — сини, у Василя Семеновича — дочки... Та ба! Така ворожнеча піднялася... (Панас Мирний, II, 1954, 107).
2. Уживається при відповідях для посилення заперечення. — Пусти! — кричав Микола, посатанівши од злості. — Ба, не пущу!.. — кричав отаман (Нечуй-Левицький, II, 1956, 250); — То ти й не знаєш, яке зілля подобав хлопцеві в купіль класти, а яке дівчині? — Ба ні, на цьому не битий (Юрій Яновський, I, 1954, 18).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 75.
БА 3, спол.
1. Уживається для приєднання речень, що уточнюють зміст попередніх; значенням близький до та й, навіть. Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, ба й учителі гляділи на нього як на головну оздобу закладу (Іван Франко, III, 1950, 29); Наступний день Панас зустрів спокійно, ба навіть поважно, як годиться старшому в сім'ї (Яків Качура, Вибр., 1953, 451); — Гай-гай, сину, скільки це літ отак не сиділи. Ба й у вічі не бачили один одного (Андрій Головко, II, 1957, 21).
2. Приєднує речення з протилежним або обмежувальним значенням; змістом наближається до але. Макар Іванович лишився в хаті. Ба не сам, бо й Хо втисся за доктором і причаївся в куточку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 167).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 75.