БАБА́К, рідко БАЙБА́К, а, чол.
1. Великий гризун,
товстий і незграбний, що живе в степу в норах; з
ранньої осені до весни впадає в сплячку; цінний своїм
хутром і шкірою. Рушиться по полю сніг, Свиснув бабак,
почорніла дорога. Струмінь в ярочку побіг (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 87); Вже на одвалах пір вигрівались на сонці
байбаки (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 247); * У порівняннях.
До війни ніде отак і не доводилось бувати. Сидів, як
бабак у своїй балці (Андрій Головко, II, 1957, 434);
// Хутро бабака.
Та таки й одягнена [Явдоха].. Кожух білих смушків
під тяжиною і бабаком обложений (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 10).
2. перен. Про неповоротку, ледачу людину; нероба, ледар. Хто б сподівавсь, що Турн бабак? (Іван Котляревський, I, 1952, 214).