БАГНЮ́КА, и, жін. Збільш. до багно 1, 2. Ріки й
озера каламутив [Святослав], Непролазні болота й багнюки
гатив (Панас Мирний, V, 1955, 268); Незабаром розтане сніг,
вкриються багнюками дороги, не один тиждень
чекай, поки просохне (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 49); Ми теж
чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Олесь Гончар, Маша..,
1959, 31).
♦ Затоптати (втоптати) в багнюку — принизити,
заплямувати. Всю душу мені перевернула [Хівря], всю
гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Юрій Збанацький,
Єдина, 1959, 142).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 85.