Словник української мови

БАГНЮ́КА, и, жін. Збільш. до багно 1, 2. Ріки й озера каламутив [Святослав], Непролазні болота й багнюки гатив (Панас Мирний, V, 1955, 268); Незабаром розтане сніг, вкриються багнюками дороги, не один тиждень чекай, поки просохне (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 49); Ми теж чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 31).
♦ Затоптати (втоптати) в багнюку — принизити, заплямувати. Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 142).