БАГОВИ́ННЯ, я, сер.
1. збірн. Тонкі густі водорості. І рибалка випливає, Несе на сорочку Баговиння зеленого (Тарас Шевченко, I, 1951, 169); Під прозорчастою, чистою, як сльоза, водою зеленіло якесь баговиння, зубчасте, тонесеньке, дрібне, як пух (Нечуй-Левицький, I, 1956, 103); Щосили намагається [Ольга] швидше випливти на чисте плесо, та це їй не вдасться, бо рясне баговиння міцно і владно тримає її в своїх тенетах (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 470).
2. Те саме, що багно 1—2; болото. Чавкають чоботи, які ви з трудом витягаєте з баговиння, видираєтесь на купину, і потім, з купини на купину перестрибуючи, наближаєтеся до очерету... (Остап Вишня, II, 1956, 216); До вечора луки перед польським табором обернулися в баговиння, з якого коні воює насилу витягали ноги (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 407).