БАЛАКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех., про кого-що
і без додатка. Те саме, що розмовляти. А мельник той
був чоловік дуже понурий.. і балакати не любив
(Марко Вовчок, I, 1955, 351); В хаті старі балакали про свої
справи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 59); Посходилися люди,
балакають (Лесь Мартович, Тв., 1954, 48); Без хвилювань, без
мук з тобою я балакав (Максим Рильський, I, 1956, 26);
// [[перех.|перехідне дієслово|mark]]
Говорити, казати. — Сьогодні Зінька така сумна була.
Питала мене, чи правда, що ото балакають? (Андрій Головко,
II, 1957, 136).
2. неперех., розм. Володіти мовою. Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Євген Гребінка, I, 1957, 75); Ось уже їй восьмий пішов, а вона ще й балакати не навчилась (Панас Мирний, I, 1954, 54).