БАЛАМУ́ТА, и, чол., рідко. Те саме, що баламут 1, 2. — У волості скажи кому слід, щоб цього баламуту [Ярему] мотузками скрутили, бо він дорогою дряпоне в ліс (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 55); І знову він заговорив тоном провінціального баламути: — Віднині я житиму надією, що ми з вами ще побачимось... (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 260).