Словник української мови

БАЛЯНДРА́СИ, ів, мн., розм. Пусті, веселі розповіді, розмови про щось незначне, несерйозне. Хазяйка кишки порве од її баляндрасів (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 290); В вагоні через дверці два купе.. Сміх, жарти, баляндраси... (Іван Франко, XI, 1952, 248); Навіть дідок-чабан, покинувши баляндраси, журно хитав головою (Яків Баш, На землі.., 1957, 10).
♦ Баляндраси точити (правити, нести і т. ін.) — весело розмовляти, розповідати про щось незначне, несерйозне. І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли (Іван Котляревський, I, 1952, 74); Далі Максим уже орудував бесідою: точив баляси та баляндраси (Панас Мирний, II, 1954, 115).