БАНДУРИ́СТ, а, чол.
1. Музикант, який грає на бандурі, або співак, що акомпанує собі на бандурі. У Василя теж була своя «хвороба» — пристрасть до бандури. У шкільному гуртку бандуристів його ставили навіть за приклад (Яків Баш, Надія, 1960, 11); Капела бандуристів.
2. етн. На Україні з давніх часів — мандрівний народний співець, що акомпанував собі на бандурі й нерідко сам складав пісні та думи; кобзар. Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати (Тарас Шевченко, I, 1951, 68); І довго лунала з майдану дрібна швидкомовка підків і веселий гомін струн старого бандуриста (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 47).