БАРА́Н, а, чол.
1. Самець вівці. Кучерявий баране,
Чого гаєм скачеш? (Павло Чубинський, V, 1874, 244); Вони знали
господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням
терлись до його ніг (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 334).
Мов (як) баран на нові ворота, дивитися, (вирячитися
і т. ін.), зневажл. — дивитися на кого-, що-небудь,
виявляючи повне нерозуміння, здивування. Петро мовчав,
тільки втелющився в Хлипала, мов баран на нові ворота
(Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 192); Як баран в аптеці [розумітися
на чому, розбиратися в чому і т. ін.], ірон. —
виявляти цілковите незнання якої-небудь справи.
2. Дика травоїдна тварина з довгою шерстю і вигнутими рогами, що живе у відкритій гірській місцевості. Гірський баран.
3. лайл. Про нерозумну, слабодуху людину. [Нартал:] Чому він їм не наступив на шиї? ото б то дякували!.. Барани! (Леся Українка, II, 1951, 489).
4. розм. Гребінь замету, крижини. На димарі
повикручувало такі кудлаті барани, — і не пізнати, чи то
людське житво, чи навернуло таку кучугуру снігу?..
(Панас Мирний, III, 1954, 10);
// М'ясиста середина кавуна.
Кавун хруснув і розколовся зигзагами на дві рівні
половинки. — Яку береш? — Та все одно, — сказав Альоша.
— Бери ось цю, вона з бараном (Іван Микитенко, II, 1957, 191).