Словник української мови

БАСТІО́Н, у, чол. Старовинне укріплення — п'ятикутна бойова споруда на розі фортечного муру; невеликий форт. Замок [Ужгородський] має симетричну форму трохи витягнутого чотирикутника. По кутах його височать бастіони, що з'єднуються високою кріпосною стіною (Знання та праця, 5, 1966, 26); Фортеця була обнесена валами сажнів десять заввишки, з бастіонами на чотирьох рогах і з глибоким ровом довкола (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 195);
//  Взагалі укріплення різного типу. Глибокі траншеї, ескарпи, дроти, Міцні бліндажі — в шість, у вісім накатів, — Це був бастіон! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 161);  * Образно. Віковий бастіон слов'янства на заході — чеська красуня-столиця вирувала радісною повінню свята (Олесь Гончар, I, 1954, 418); Радянський Союз — незламний бастіон миру (Радянська Україна, 11.XI 1952, 1);  * У порівняннях. Сині снігові кучугури здіймались, як непереможні бастіони (Олесь Донченко, III, 1956, 126).