Словник української мови

БАЗІ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., що, про що і без додатка, зневажл. Говорити багато, беззмістовно, про щось неістотне, не варте уваги. Панич не слухав, що п'яний коваль базікав (Панас Мирний, IV, 1955, 188); — І навіщо б ото я базікав отаке язиком?.. (Степан Васильченко, I, 1959, 68); Та держи невід, бісів сину! Базікаєш, а риба низом тікає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 230); Гомонять [заробітчани], базікають всячину, хто іде, хто повертається (Андрій Головко, II, 1957, 226);
//  фам. Взагалі говорити. Довго вони базікали, доказуючи один одному те, в чому вже й так всі вони були певні (Леся Українка, IV, 1954, 271); Може, ви робите винахід світової ваги і, не помічаючи цього, базікаєте далі про механічне оживлення органів (Олесь Донченко, I, 1956, 370); «Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. — Чи бач! Ще і базікать стало... Такого ще поганця не бувало!..» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 71); — Ідіть спокійно і не базікайте. Ми вартові, і нам заборонено встрявати в розмови з незнайомими (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 23);
//  Говорити те, чого не можна розголошувати. Лука додає пошепки: — Казала [пані], завтра прийде в Мозолівку, тільки не базікайте (Петро Панч, II, 1956, 393).