БЕ́ЛЬБАХИ, БЕ́ЛЬБУХИ, ів, мн., зневажл. Внутрішні органи; тельбухи. Таких йому [Нечипорові] стусанів надають, та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 102); [Макуха:] Ну скажіть на милость, до чого тут черево? Хіба людина бельбухами богу молиться, чи що? (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 337).