БЕ́ЛЬКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до белькотати і белькотіти; бовкнути. Хотів [пан] щось казати і белькнув щось, та задихавсь, і зо всіх чотирьох повалився на діл (Панас Мирний, IV, 1955, 185); І не думав, ..що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (Андрій Головко, II, 1957, 123).