Словник української мови

БЕНКЕ́Т, БАНКЕТ, у, чол. Урочистий обід, сніданок або вечеря, що влаштовується на честь кого-небудь або на відзначення якоїсь події. Хрестини, іменини, похорони ніколи не справляються без бенкету (Панас Мирний, III, 1954, 191); Далі наш весільний бенкет продовжувався без промов і спогадів, більше — з піснями й танцями (Юрій Яновський, II, 1954, 82); Там [у Кремлі] було влаштовано на честь українських артистів банкет (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 8);
//  Взагалі багатолюдна учта, бучне гуляння з частуванням. Почалися пири та банкети, музики та танці: гуде будинок (Марко Вовчок, I, 1955, 145); Поїхали [пани] в село весною, В селі банкети загули (Тарас Шевченко, II, 1953, 221);  * Образно. Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 42).