БЕ́РЕГ, а, чол.
1. Край землі, що межує з поверхнею
річки, озера, моря і т. ін. І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом геть-геть Неначе п'яний очерет Без
вітру гнеться (Тарас Шевченко, II, 1963, 130); Просто по Росі
вгору видно високі скелисті покручені береги (Нечуй-Левицький, II,
1956, 199); Він з жахом позадкував від високого берега.
Дунай темнів унизу, як прірва (Олесь Гончар, III, 1959, 287).
♦ Виходити (вийти) з берегів див. виходити 1;
Входити (увійти) в [свої] береги див. входити 1; Держатися
берега див. держатися; Держатися свого берега див.
держатися; Нема берегів чому — про велику міру,
безмежність чого-небудь. Грім одгримів, соловей
заспівав, заіржали Коні в далекій імлі. Щастю нема берегів
(Максим Рильський, I, 1960, 182); Пуститися берега — ні про
що не дбати, занедбати себе; розпуститися. Зовсім
пустився [Шика.] берега... Допився до того, що ні знадвору,
ні в хаті нічого... (Панас Мирний, I, 1949, 283); Мав цей маляр
якийсь хист у роботі, але, видно, вже зовсім пустився
берега (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 202).
2. чого і без додатка. Суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін. В 1895 році мене перенесено на південний берег Криму, де я прослужив до 1897 р. (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281); Другий берег був покритий густим молодим ліском (Лесь Мартович, Тв., 1954, 186); Пробиває молодь до океану новий шлях. А на березі.. будується місто Аероград! (Олександр Довженко, I, 1958, 105); * Образно. Опліч прийдуть вони [росіяни і українці] — разом з іншими народами-братами — до сонячних берегів комунізму (Максим Рильський, III, 1956, 7).
3. Край, узбіччя, обочина (шляху, провалля, ущелини і т. ін.). Тихо тут, свіжо тут, вільно тут! Тільки пташки щебечуть, зашелестить, похилиться пшениця від вітру (а вона так і має своїм струнким стеблом по березі стежки) (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 458); Ліда спинилася на березі площадки (Степан Тудор, Народження, 1941, 136); Пофарбовані в біле береги тротуару здавалися примарною стрічкою, яка розгорталась під ногами (Олесь Донченко, III, 1956, 418).
4. тільки мн. Краї тканини, посуду. Принесу хвартух
дорогий — золотії береги (Словник Грінченка); Ястшембський
купив Василині дорогу червону хустку з зеленими
берегами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 82); Дівчата.. вишивали
[гасло] на полотні. Одарка мережила крайки, Маланка
гаптувала береги (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 246); Вінця, а також
місця, де кінчається берег і починається дно [миски],
вкриті широкими смугами червені та вохри з
вузенькими контурами описки (Народна творчість та етнографія, 4, 1963, 68);
// Краї книжки, зшитка, аркуша і т. ін.; поля. Книжка
з золотими берегами (Словник Грінченка); Одну [кореспонденцію]
по одній прочитував Начко уважно, робив на берегах
знаки, криски або уваги червоним олівцем (Іван Франко, VI, 1951,
258); Плями на берегах [сторінок] таїли в собі приємні
й неприємні згадки (Натан Рибак, Дніпро, 1953, 7).