БЕЗГОМІ́ННЯ, я, сер. Відсутність гомону, звуків, голосів; тиша. На місяцеві споконвіку безвітря, безгоміння (Словник Грінченка); — Мене якось бентежить оця тиша у селі, — майже пошепки сказала Ніна, щоб не дуже порушувати безгоміння (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 85); І морок вливається в парк, і тиша над парком спливла, І никнуть будівлі навкруг, сповиті важким безгомінням (Микола Бажан, Роки, 1957, 191).