Словник української мови

БЕЗО́ДНЯ, і, жін. Глибоке провалля; прірва. З одного боку дороги стирчала.. стіна урвища, а з другого — чорніла широка безодня, дно якої, мабуть, ніколи не бачило сонця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197); Ревіли з гір потоки, і котилося каміння аж туди кудись в безодню... (Павло Тичина, II, 1957, 18);
//  перев. чого або яка. Безмежний простір, безмірна глибина. Багато є планет, багато вічних зір Серед блакитної безодні неба (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 342); Шквал крутить корабель, нахиляє його і от-от перекине в безодню (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 141);  * У порівняннях. Хто збагне глибину мого горя, глибокого, як морська безодня! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 441);
//  чого, перен. Про дуже велику кількість, найвищий ступінь вияву чого-небудь. [Лисенко:] У великих поетів чим глибша безодня страждань, тим вища вершина їх духу (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 47); Тема війни на довгі роки буде основною темою мистецтва.. Щоб не потонути у безодні надзвичайних фактів, треба добре-добре продумати конструкцію і п'єси, і оповідання (Олександр Довженко, III, 1960, 351).
♦ Падати (впасти) в безодню: а) безслідно минати; щезати. В безодню Падали, як олово, віки (Володимир Сосюра, I, 1957, 52); б) (тільки док.) про чию-небудь неминучу загибель. В уготовану самим же ним Безодню чорну упаде наш ворог (Максим Рильський, III, 1961, 10); Привести на край безодні; Утопити в безодню кого, що: а) довести кого-, що-небудь до дуже тяжкого стану, до неминучої загибелі. Самодержавство і буржуазія привели Росію на край безодні, писав Ленін (Ленін, Коротка біографія, 1955, 173); б) зробити нещасним кого-небудь, завдати великого горя комусь. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Марко Вовчок, I, 1955, 29); Стояти над безоднею (на краю, край безодні) — бути під загрозою загибелі. Я знов затужив; Розпучно стою край безодні (Павло Грабовський, I, 1959, 376).