БЕЗО́ДНЯ, і, жін. Глибоке провалля; прірва. З
одного боку дороги стирчала.. стіна урвища, а з
другого — чорніла широка безодня, дно якої, мабуть, ніколи
не бачило сонця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197); Ревіли з гір
потоки, і котилося каміння аж туди кудись в безодню...
(Павло Тичина, II, 1957, 18);
// перев. чого або яка. Безмежний
простір, безмірна глибина. Багато є планет, багато
вічних зір Серед блакитної безодні неба (Дніпрова Чайка,
Тв., 1960, 342); Шквал крутить корабель, нахиляє його
і от-от перекине в безодню (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 141);
* У порівняннях. Хто збагне глибину мого горя, глибокого, як
морська безодня! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 441);
// чого, перен.
Про дуже велику кількість, найвищий ступінь
вияву чого-небудь. [Лисенко:] У великих поетів
чим глибша безодня страждань, тим вища вершина їх
духу (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 47); Тема війни на
довгі роки буде основною темою мистецтва.. Щоб не
потонути у безодні надзвичайних фактів, треба
добре-добре продумати конструкцію і п'єси, і оповідання
(Олександр Довженко, III, 1960, 351).
♦ Падати (впасти) в безодню: а) безслідно минати;
щезати. В безодню Падали, як олово, віки (Володимир Сосюра, I, 1957,
52); б) (тільки док.) про чию-небудь неминучу загибель.
В уготовану самим же ним Безодню чорну упаде наш
ворог (Максим Рильський, III, 1961, 10); Привести на край
безодні; Утопити в безодню кого, що: а) довести кого-,
що-небудь до дуже тяжкого стану, до неминучої загибелі.
Самодержавство і буржуазія привели Росію на край
безодні, писав Ленін (Ленін, Коротка біографія, 1955, 173); б)
зробити нещасним кого-небудь, завдати великого горя
комусь. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене,
безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю
(Марко Вовчок, I, 1955, 29); Стояти над безоднею (на краю, край
безодні) — бути під загрозою загибелі. Я знов затужив;
Розпучно стою край безодні (Павло Грабовський, I, 1959, 376).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 136.