в означеннях
Тлумачення, значення слова «безумний»:

БЕЗУ́МНИЙ, а, е.

1. Який утратив розум; божевільний. Тебе самого Безумним люди назовуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 416);
//  Який виявляє ознаки безумства; безтямний. Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним (Вадим Собко, Граніт, 1937, 227);
//  у знач. ім. безумний, ного, чол.; безумна, ної, жін. Людина, що втратила розум. Раз прийшов, там [у царя] танці, крики, Регіт, скоки і музики, Мов безумних дім великий (Іван Франко, XI, 1952, 332); [Єпископ:] Безумний мовив мудро ненароком (Леся Українка, II, 1951, 434);  * У порівняннях. Як безумний, бреду хмарою своєї фантазії (Василь Стефаник, I, 1949, 174); Забувши про есе на світі, мати, як безумна, кинулась до сина, обмацуючи його руки, ноги, голову (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 88).

2. Невиправданий розумом; нерозсудливий, безглуздий. [Руфін:] Тортури вічні готові [християни] обіцяти з легким серцем всім «грішникам» — так, наче бог їх кат, що присуди виконує безумні (Леся Українка, II, 1951, 417); Все, що створює наш народ, — кожна тонна сталі і чавуну, кожний пуд хліба, кожний новий будинок — це відчутний удар по безумних планах імперіалістичних атомників (Комуніст України, 12, 1962, 53);
//  Сповнений безумства (в 2 знач.). Ніколи не забути Софії того безумного вечора, коли вона каталася разом з ним на тройці, рискуючи кожної хвилини розбитися на смерть (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 254); Лютий ворог [фашизм] згине, встане Україна після днів безумних і ночей страшних (Володимир Сосюра, II, 1958, 231).

3. перен. Надзвичайно сильний, величезний. Його опанувала безумна тривога (Іван Франко, VI, 1951, 472); Гроші безумні йому заплатили за мертву царицю (Леся Українка, I, 1951, 425).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 151.

Коментарі (0)