Словник української мови

БЕЗЗЕМЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Який не має землі для господарювання. Він був безземельний, бо Марусин дід, за панського ще права, був при панах, а не хліборобом, і через те землі йому не дано (Борис Грінченко, I, 1963, 371); Нема більше безземельних селян на Закарпатській Україні! (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 41);
//  у знач. ім. безземельний, ного, чол. Те саме, що безземельник. Поміщицьку і попівську Землю розділили, Безземельних і б днлків Нею наділили (Українські народні думи.., 1955, 464).