Словник української мови

БЕЗЗМІ́ННИЙ, а, е. Який не зазнає змін, замін; постійний. За мить він [Сагайдачний] уже кликав Юзика, що став його беззмінним джурою (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 409); В зоні Полісся УРСР окремі колгоспи вирощують коноплі на спеціально виділених ділянках — коноплищах як беззмінну культуру (Колгоспник України, 11, 1956, 16);
//  Який ніким, нічим не переривається; безперервний. Вони беззмінну вахту тут нестимуть цілу осінь (Микола Шеремет, Дружбою.., 1954, 79).