БІДА́ 1, и, жін.
1. Нещаслива пригода, подія, що
завдає кому-небудь страждання; нещастя, лихо. Млин
меле — мука буде, язик меле — біда буде (Номис, 1864,
№ 1124); Кажуть люди: як одна біда йде, то й другу за
собою веде (Марко Вовчок, I, 1955, 4); * Бідою знов небо дихало.
Ми в тьмі були (Володимир Сосюра, I, 1957, 444);
// Несприятливі,
важкі умови, труднощі, неприємності. Тільки що
одчинили скриню, в мене в душі похололо: ото, думаю,
знайдуть те дороге намисто, що подарував Грегор, то й
буде біда (Нечуй-Левицький, III, 1956, 277); До всіх моїх бід за
останні часи прилучились іще громадські біди (Леся Українка,
V, 1956, 185); Сплітав [кат].. добренні зашморги, — запас
біди не чинить! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 161);
// у знач. присудк. сл. Погано кому-небудь, лихо,
нещастя з кимсь. Біда мені, усе слабую та й слабую
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 311); Був собі горобець. І був би він нічого
собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був
(Леся Українка, III, 1952, 480).
♦ Біда гне див. гнути; Гнутися в три біди — сильно
гнутися, горбитися. Дідусь сивенький нам зустрівсь,
Весь гнеться в три біди (Павло Грабовський, Вибр., 1949, 246); На
біду — на нещастя, на лихо. Хліб вийшов липкий..
На біду й борщ вийшов недобрий (Нечуй-Левицький, II, 1956,
302); Не біда — нічого, не погано; дарма, байдуже. —
Не біда, — і поет відмовив, — Як ти й сам з дороги
звернеш (Леся Українка, I, 1951, 365); В горах ми всі хрипіли ..
Це не біда (Олесь Гончар, III, 1959, 170).
2. заст. Провина, шкода. Частенько між людьми буває — Один свою біду на другого звертає (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 134).