БІДО́ТА, и, жін., розм.
1. Велика бідність, убогість; убозтво, злидні. — Явдохо! Біжи хоч до баби Пирожихи, попрохай її, хай зглянеться на мою бідоту, на моє горенько лихе (Панас Мирний, I, 1954, 52); Кругом нас неправда, горе і бідота, аж серце стискає від гіркої муки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 423).
2. збірн. Бідні люди; біднота. О гаспидське щастя! Чого ти трешся тільки коло грошей, чого ти обминаєш бідоту?.. (Панас Мирний, IV, 1955, 135); От і полюбила ся бідота одно одного (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 189).