БІДИ́ТИ, джу, диш, недок., діал. Бідувати. Нарід дуже з голоду бідив (Словник Грінченка); Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (Іван Франко, IV, 1950, 25); — Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (Олесь Гончар, Південь, 1951, 102).