Словник української мови

БІЛОКРИ́ЛИЙ, а, е. Який має білі крила. У повітрі, попискуючи, в'ються над водою ластівки та легкі білокрилі крячки (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 37);  * Образно. Білокрилими кораблями пливли сліпучо-білі хмари (Зінаїда Тулуб Людолови, I, 1957, 16);
//  Уживається як постійний епітет лебедя, чайки. Плавав лебідь білокрилий По глибокому ставу (Яків Щоголів, Поезії; 1958, 445).