Словник української мови

БІЛИ́ЗНА 1, и, жін., збірн. Вироби з тканин (переважно білі) для одягання на тіло або для побутових потреб (на постіль і т. ін.). Прийшов він до річки, поскидав з себе білизну (Павло Чубинський, II, 1878, 401); Сойка змахує з себе нічний халат і білизну й шугає під душ (Степан Тудор, Вибр., 1949, 34); На ліжка послали чисту, накрохмалену білизну (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 31).

БІЛИ́ЗНА 2, и, жін. (Aspius aspius). Хижа прісноводна промислова риба.

БІЛИЗНА́, и, жін. Абстр. ім. до білий 1; білість. Весело сміялася [школа] білизною своїх стін (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 3); Брови довгі і тонкі підкреслювали білизну крутого дівочого чола (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 104).