БІС 1, а, чол.
1. Уявна надприродна істота, що втілює зло і звичайно зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана. — Як воно скоїлось — і не вгадаю. Се біс проклятий спокусив (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 135); — їм чи чорт, чи біс, аби яйця ніс (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 165); Багатому й біс дітей колише, — говорить давнє прислів'я (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 203).
2. Уживається як лайка. Сунеться який біс — йому
колючка в ніс (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 218).
♦ Біс (біси) батька зна що (який і т. ін.); Біс його
(її і т. ін.) зна (знає) див. знати; Бісом дивитися
(позирати і т. ін.) — сердито, гнівно, вороже дивитися
(позирати і т. ін.); сердитися. Йому не вгодиш: ..все бісом
дивиться! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 29); Тільки один козак бісом
позирав скоса на Хмельницького і сам з собою щось
гарикав (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 245); Де в біса! —
уживається як заперечення, спростування у знач. ні!,
де там! — А що, куме, багато заробив грошенят на
заробітках? — Де в біса! Тепер не те стало, що колись
у старовину (Словник Грінченка); До біса: а) (у сполуч. із сл.
посилати, проганяти і т. ін.) геть; на всі
чотири вітри. — Та пустіть її до біса, — крикнув
затурканий писар. Молодицю пустили (Марко Вовчок, VI, 1956, 233);
б) (чого) багато, безліч. Мишей до біса назбігалось;
Чимало й Пацюків зібралось, Старих і молодих (Леонід Глібов,
Вибр., 1957, 89); З біса — дуже, вельми, занадто.
— З біса розумна ти [Катря], моя люба! — кепкує з неї
Назар (Марко Вовчок, I, 1955, 128); «Та який ти з біса
мудрий! — Мовить лицар, — ще ні разу Я таких, як ти,
не бачив» (Леся Українка, I, 1951, 366); К бісу, рідко — геть;
на всі чотири вітри. [Твардовський:] Я з вами згоден:
тиран-поміщик — к бісу (Сава Голованівський, Драми,
1958, 69); На [якого] біса — нащо, для чого. — Ти хоч би
пику вмив, — докоря йому Лушня. — На біса я буду
мити, коли дощ і без того обмиє (Панас Мирний, II, 1954, 228);
— На якого біса їх [блузки] шити, коли не носити?
(Леся Українка, III, 1952, 602); Один біс — однаково, все
одно. — Один біс, що пан, що багатий мужик (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 46); У (в) біса — уживається у знач. підсил.
част. при займ. хто, що, який або присл. де,
коли, куди, як. Який там в біса звір! На Вовка
тільки поговір, А овечок Тарас хапає!.. (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 78); [Чіп:] Еге, кажи! Який же після цього Ти в
біса війт? (Іван Кочерга, I, 1956, 460); — І де у біса застряла? —
охриплим голосом заспаний привітав її брат (Панас Мирний,
IV, 1955, 121); Кому-кому, а Василю Йвановичу півень
той без діла: невідомо було, коли він сам у біса спить
(Юрій Яновський, Мир, 1956, 38); Хай (нехай) йому (їм і т. ін.)
біс! — бодай минуло, згинуло!; хай пропаде, згине
(пропадуть, згинуть)! і т. ін. — Що, вже давала, Христе,
курям? — Та давала, хай їм біс! (Панас Мирний, I, 1954,
237); Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій
справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! (Леся Українка,
V, 1956, 159); Що за біс? — уживається для вираження
здивування. Ревнув медвідь: «Се що за біс?» (Іван Франко, XIII,
1954, 265); Який (рідко кий) біс! — уживається як
заперечення, спростування у знач. ні!, де там! Чіпка
випив [чарку] і собі. — Що, посолодшало? — Кий біс!
(Панас Мирний, II, 1954, 153); Якого біса? — уживається для
вираження незадоволення у знач. навіщо, чому.
Якого біса ти спеклася? Хіба на світі нажилася? (Іван Котляревський,
I, 1952, 145); — Що це ви розляглися, як на пляжі? Ну,
давай, давай, ворушись!.. — Якого біса? — пробурмотів
сонний солдат (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 88).