Словник української мови

БІ́СЕР, у, чол., збірн. Дрібне різнокольорове скляне намисто, що застосовується у вишиванні. — Закури, браток, тут можна, — озвався П'ятниця і подав Вихору оксамитовий, вишитий бісером кисет (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 346);  * Образно. Поважні гості.. роздивлялися вкриті бісером чисел сторінки (Натан Рибак, Час, 1960, 34);  * У порівняннях. Зверху посипалась дрібна роса, мов бісер (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 31).
♦ Метати бісер перед свиньми; Кидати бісер свиням — говорити що-небудь людям, які не можуть зрозуміти того, що їм кажуть.