Словник української мови

БІ́СИК, а, чол. Зменш. до біс 1 1. Коли зирк: він [чорт] сидить.. — А що, — кажу, — бісику, чого се такеньки зажурився? (Марко Вовчок, VI, 1956, 265);  * Образно. Бісик зухвалості раптом ускочив Жаку в груди. Жаку було весело, Жаку було радісно — захват переймав його (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 347).
♦ Бісики (бісик) в очах (в оці) [грають (грав і т. ін.)] — про веселий, грайливий настрій у когось. Буває [Маруся] часом страх сумна, А часом бісик в оці грає (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 425); В очах [Люди] не горіли звичайні сміхотливі бісики (Олесь Донченко, I, 1956, 508); Пускати (посилати, робити) бісики [оком (очима)] — кокетувати очима, заграваючи з ким-небудь. І кожна [панянка] навперейми перед подругою наряджалася якнайкраще, .. були й такі, що й бісики перед дзеркалом учились пускати (Панас Мирний, III, 1954, 190).