Словник української мови

БІВУА́К, БІВА́К, у, чол. Зупинка військ для відпочинку або ночівлі в польових умовах. Він тут зупинявсь на короткий бівак, Стелив він пропахчену порохом бурку На синій, крихкий, як мороз, солончак (Микола Бажан, I, 1946, 233);
//  Місце відпочинку або ночівлі військ, туристів та інших груп людей у польових умовах. Ситий був [Ангарович] своїм щастям, .. родинною атмосферою, про котру марив там, на гірських бівуаках (Іван Франко, VI, 1951, 374); Зупинилися коло ґанку, і перед ними відкрився .. справжній солдатський бівуак (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 242);  * Образно. Сопки.. розкинули свій бівуак понад кордоном (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 147);  * У порівняннях. І стала затишна кімната — немов польовий бівуак: на лаві стояла гармата, готова до грізних атак (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 219).
 Стояти (розташовуватися) бівуаком; (Стати на бівуак) — перебувати на відпочинку, на ночівлі в польових умовах. — Незабаром станемо на бівак, відпочинемо (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 98).