БЛА́ГОВІСТ, у, чол., заст. Дзвоніння перед початком церковної відправи, служби. На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 267); Ударив благовіст, і сальви дужі Врочисто гримнули (Любов Забашта, Вибр., 1958, 96); * Образно. Перемога! ..Ще кілька хвилин тому бійці чули золотий благовіст над землею, чули святковий.. гомін народів (Олесь Гончар, I, 1954, 409).