БЛАЖЕ́Н, у знач. присудк. сл. Те саме, що блаженний. Не той блажен, хто загрібає золото Та дивні перли Індії, — Щасливий, хто малим задовольняється, Нещасний, хто не знає меж! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 384).
БЛАЖЕ́Н, у знач. присудк. сл. Те саме, що блаженний. Не той блажен, хто загрібає золото Та дивні перли Індії, — Щасливий, хто малим задовольняється, Нещасний, хто не знає меж! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 384).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 195.