Словник української мови

БЛАЖЕ́ННИЙ, а, е. Дуже щасливий. Де згода в сімействі, Де мир і тишина, Щасливі там люди, Блаженна сторона (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 8); Блаженний муж, що йде на суд неправих І там за правду голос свій підносить (Іван Франко, XI, 1952, 278); Минув, як сон, блаженний час і готики й барокко (Павло Тичина, I, 1957, 69);
//  Пройнятий щастям, радістю; який виражає щастя, радість. Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснялося тихою, блаженною усмішкою (Степан Васильченко, II, 1959, 57).