БЛЯ́КНУТИ, ну, неш, недок.
1. Втрачати свіжість; в'янути, прив'ядати. Сонцем не пригріте листя обпадало; Паростки.. блякнули і жовкли (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 215).
2. Ставати неяскравим; тьмяніти, затьмарюватися. Блякне, згасає вечірня зоря (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 732); * Образно. У пеклі війни чим далі, тим більше черствіло серце, і спогад цей [про Орисю] блякнути став (Андрій Головко, II, 1957, 516).