БЛИМАТИ, аю, аєш, недок.
1. тільки 3 ос. Світитися тьмяним нерівним світлом. Я на небо позираю — Сумно блимають зірки (Павло Грабовський, I, 1959, 627); Де-не-де на розі вулиці блимала жовтавим світлом лампа (Іван Франко, VII, 1951, 347); Стаха хлипала не дуже переконливо, бо крізь розставлені пальці.. хитро блимало сине, як намистинка, око (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 498).
2. чим. Світити уривчасто, з перервами; блискати, мигати. Клим.. не думав спати, блимав у темряві цигаркою (Степан Васильченко, I, 1959, 97); Блимає червоною цяткою семафор (Василь Кучер, Засвітились вогні, 1947, 84).
3. перен. Раптово з'являтися і зникати. Думки блимали, як брудні шкельця на сонці (Петро Панч, Солом, дим, 1929, 89).
4. на кого — що. Кидати погляди, поглядати. Яків
раз по раз блимав на чоловіка (Панас Мирний, I, 1954, 296);
Ставав [Сава] у дверях.. і похмуро блимав звідти на
барометр, повішений на стіні (Олесь Гончар, I, 1954, 526);
Кулина спідлоба блимала на Франку (Степан Чорнобривець, Визволена
земля, 1959, 177).
♦ Блимати очима див. око.