БЛИ́МАВКА, и, жін. Освітлювальний прилад (лампа,
каганець і т. ін.), що горить слабо, блимаючи, і дає
мало світла. — Прийде час, — ви назавжди
розстанетесь з оцією допотопною блимавкою (Олесь Гончар, Таврія..,
1957, 449);
// Тьмяне світло; далекий, неяскравий
вогник; блукаючий вогник. Бліда радість засвітилася в її
очах, наче повабила її на болоті мінлива блимавка
(Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 439).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 198.