БЛИСК, у, чол.
1. Яскраве сяяння, світіння. Тихий
ранковий блиск освітив печеру (Нечуй-Левицький, III, 1956, 293);
Наші очі однаково пили блиск сонця і моря — і з нас
було сього доволі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 299); Сніг переливався
блиском і сліпив очі (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 308);
// Яскравий
спалах чого-небудь. Ну і пішов я ланами, там ешелони,
сніги... Блиски гарматні над нами (Володимир Сосюра, I, 1957, 82);
* Образно. І знову блиски полум'яні В очах дівочих
мерехтять (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 16); * У порівняннях. Швидкий, як блиск грози, Григорій.. б'є вперед
штиком (Микола Бажан, I, 1946, 151).
До блиску чистити (натирати і т. ін.) — дуже добре
чистити, натирати і т. ін. Люди підмітали в дворах,
..лагодили паркани, до блиску витирали вікна (Олекса Гуреїв,
Наша молодість, 1949, 332).
2. тільки одн., перен., розм. Багатство, розкіш, пишнота. Нічого не щадила [мати] для блиску й краси своєї дочки (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 90); Особливого блиску феодальна Грузія досягла за цариці Тамари (Історія СРСР, I, 1956, 69).
3. тільки одн., чого, перен., розм. Яскравий прояв високих якостей, таланту, розуму і т. ін. Красою слова, блиском уяви — він оглушив Марту, скорив, водив за собою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 294); Талант [К. П. Брюллова] відрізнявся такою яскравістю, блиском, що одразу був зрозумілий кожному (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 322).
4. Складова частина назв деяких мінералів. Мідний блиск; Свинцевий блиск; Молібденовий блиск.