в означеннях
Тлумачення, значення слова «болото»:

БОЛО́ТО, а, сер.

1. Грузьке місце з надмірно зволоженим ґрунтом, часто з стоячою водою та вологолюбною рослинністю; багно (в 1 знач.), трясовина. Аби болото, а жаби будуть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 272); Лечу, лечу, а вітер віє, Передо мною сніг біліє, Кругом бори та болота (Тарас Шевченко, I, 1951, 243); Насилу вибрались стороною і пішли найглухішими болотами в потрібному напрямку (Юрій Яновський, I, 1958, 279).

2. тільки одн. Розріджена внаслідок дощів, розтавання снігу та ін. земля на шляхах, стежках і т. д.; багно (в 2 знач.), грязюка. Сонце було на заході. Надворі болото, вітер, холод (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 453); Міг би ти [сніг] в калюжу впасти Та й зробитися болотом (Леся Українка, IV, 1954, 166); Козаки й поляки однаково були заляпані болотом по самі очі (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 407).
Змішати з болотом кого — образливо схарактеризувати кого-небудь, заплямувати чию-небудь гідність. Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися (Василь Стефаник, I, 1949, 122); Кидати болотом у кого, на кого — бруднити, ганьбити чиєсь ім'я. [Жірондист:] А Цезарям своїм хай б'є чолом, бо ті дозволять всім, хто хоче, на голову, посвячену тріумфом, болотом кидать (Леся Українка, II, 1951, 163).

3. тільки одн., перен. Усе те, що характеризується брудом, застоєм, відсутністю живої діяльності, ініціативи. Нащо вони зробили свідком хатнього болота ту чисту душу?.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 215.

Коментарі (0)