БОРГ, у, чол. Те, що взяте в позику; позичене. А ні
Владко, ані спадкоємці нічого не знали про ті борги
(Іван Франко, VI, 1951, 270); В заставу віддавали землі, які у
випадку несплати боргу переходили у власність
монастирів (Історія СРСР, I, 1956, 119).
[Бути] в боргах — мати дуже багато боргів. Панок
це був задрипаний — в боргах, як у реп'яхах, але
пихатий, шкідливий і мстивий (Антоненко-Давидович, Слово.., 1964,
6); [Бути] в боргу перед ким і без додатка — бути
зобов'язаним кому-небудь. Радянські письменники,
і зокрема письменники українські, давно в боргу перед
своїми читачами, перед всім своїм народом (Павло Тичина, III,
1957, 494); Вилазити (вилізти) з боргів див. вилазити;
Влазити (влізти, залазити і т. ін.) у борги див.
влазити; У борг брати (взяти і т. ін.): а) позичати в
кого-небудь гроші і т. ін.; б) купувати що-небудь з умовою
сплатити пізніше; У борг давати (дати і т. ін.): а)
позичати кому-небудь гроші і т. ін.; б) продавати
що-небудь з умовою, що покупець сплатить гроші пізніше.
— Шинкар більш у борг не дає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 74).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 217.