БОРОНИ́ТИ 1, оню́, о́ниш, недок.
1. перех. і без
додатка. Обороняти, захищати кого-, що-небудь. — Мене
од всіх ти боронив (Іван Котляревський, I, 1952, 232); [Василь:]
Закипіло тоді моє серце, запеклося: .. пішов боронити
малосилих та неможних (Панас Мирний, V, 1955, 107); Коли
народ усім своїм життям Присягся діло праве
боронити, Його ніяким не розбить громам І жодним
океаном не залити! (Максим Рильський, I, 1956, 231).
♦ Борони (боронь) боже!; Нехай (хай) бог
боронить! див. бог.
2. неперех. Не дозволяти, не давати робити
що-небудь; забороняти. Собаки, ворони Гризуть шляхту,
клюють очі; Ніхто не боронить (Тарас Шевченко, I, 1951,
119); Засватав Павло Варку, пани не боронили,
весілля одбулося (Марко Вовчок, I, 1955, 167); Ніхто
ніколи не боронив рибу ту ловити (Панас Мирний, III, 1954,
308); [Лісовик:] Ось тута мають хижку
будувати, — я й то не бороню, аби не брали сирого
дерева (Леся Українка, III, 1952, 195); Рада б тобі ручку дати,
Та боронить стара мати (Юрій Федькович, Буковина, 1950,
64);
// чому, рідко. Перешкоджати, заважати. Вони
[перші п'єси] краще задумані і краще виготовлені.
А тепер — чи поспіх тому боронить, чи що друге..,
тілько недостає того почування правди, що в перших
бувало (Панас Мирний, V, 1955, 385).