Словник української мови

БОРОТИ, борю, бореш, недок., перех. Перемагати кого-небудь у двобої. — Саженний, каже, чоловік був, а сила — ведмеді боров (Панас Мирний, I, 1954, 183); А чи правда, Марто, що ти в своєму селі всіх парубків борола? (Степан Васильченко, III, 1960, 83);  * Образно. Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре? Ой, горе! (Леся Українка, I, 1951, 74);
//  поет., уроч. Перемагати в бою. Шотландці крикнули: «Біда! Король Едвард нас боре!» (Леся Українка, I, 1951, 352);
//  Тамувати в собі які-небудь почуття, бажання. Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Тарас Шевченко, II, 1953, 179); Стокротно полюбив я сонце і зело, Мурашок на траві і людську вдачу милу, Що боре у собі і заздрощі, і зло... (Максим Рильський, II, 1946, 221);
//  рідко. Намагатися подолати або знищити що-небудь. Гаї ми садим і сади, Ми злу посуху борем (Максим Рильський, III, 1961, 37);
//  Змагати кого-небудь (про сон, утому і т. ін.). Страх боре людей (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 79); Сон.. почав бороти мене (Іван Микитенко, II, 1957, 54).