БОРВІ́Й, ю, чол., поет. Великий вітер; буря, ураган. Стрічалися нам.. Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі (Леся Українка, I, 1951, 151); Коли ж зненацька налетить борвій, Він [дуб] спереду стоїть, як вартовий, Уп'явши в ґрунт коріння вузлувате (Леонід Первомайський, II, 1958, 209); * Образно. Сміло глянемо в вічі борвію Та зміркуємо усе розумом (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 170); * У порівняннях. Життєдайний Жовтень Пройшов борвієм, грозами над краєм (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 13).