БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який має психічний
розлад; психічнохворий. Тихович здригнувся, глянув на
двір і стрівся очима з божевільним мош-Дімою (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 230); Зійшов з помосту божевільний Лір
(Максим Рильський, I, 1946, 214);
// у знач. ім. божевільний, ного,
чол.; божевільна, ної, жін. Психічнохвора людина. Не знаю,
Чи се шпиталь, чи дім для божевільних (Леся Українка, IV,
1954, 114); * У порівняннях. Як божевільна, вона [Параска]
бігала по хаті, вибігала на двір, кричала, голосила,
лаялась (Панас Мирний, IV, 1955, 59);
// Який виражає
божевілля. Простоволоса, обірвана мати лізе на скелю,
світить божевільними очима (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 141).
2. зневажл. Нерозсудливий, нерозважливий. — Ох, я
дурна та божевільна! Забула зайти до шевця! (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 44); — Куди ти? Божевільний! Стій!
Вернись! (Леся Українка, II, 1951, 209); Старого Йоселя я
просто не пізнавав. Немов щез у ньому добрий,
розсудливий і люблячий батько й зостався лише дражливий
божевільний деспот (Гнат Хоткевич, I, 1966, 158);
// Позбавлений
розумного змісту (про вчинки, думки і т. ін.). Голова
гаряча в дівчини, і в голові такі божевільні складалися
плани (Андрій Головко, II, 1957, 172).
3. перен. Дуже великий, сильний, надмірний. Почне молитися [Параскіца] — і не може: якась сила душить за горло, проситься з грудей божевільним криком (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 278); Поїзд летів божевільною скорістю (Ольга Кобилянська, I, 1956, 457).