БОЖНИ́ЦЯ, і, жін., заст.
1. Те саме, що божник.
У чистій, просторій світлиці, у кутку під божницею..,
сидів Яків Бородай (Панас Мирний, I, 1954, 196); Вустя
кинулася шукати за іконою на божниці листа (Олесь Гончар,
Таврія.., 1957, 430);
// Місце (куток) у хаті або в
церкві з поличками, на яких поставлені образи
(ікони). — Матір божу [ікону], — додав він Кузьмі, —
візьми й постав за олтарем, у божниці... (Семен Скляренко, Карпати,
II, 1954, 94).
2. Храм, церква. Сотник глянув у сторону божниці, що одна на ціле місто мала бляшаний дах (Осип Маковей, Вибр., 1954, 304); У Києві новгородські купці мали свою новгородську божницю, яка знаходилась на Подолі (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 471).