БОЖИ́ЩЕ, а, сер. Бог, ідол. Здійнявши руки, Святці
[жерці] співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу
(Леся Українка, I, 1951, 338);
// Фігура бога, ідола.
[Протей:] Поставлять вражі остров'яни Велике божище
мідяне Та й носяться не знати з чим (Гете, Фауст,
перекл. Лукаша, 1955, 331).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 212.