Словник української мови

БРОДЯ́ЧИЙ, а, е. Який не живе на одному місці або не має постійного місця проживання. [Руфін:] То шлях непевний, — всякий люд бродячий, усяке розбишацтво там буває, а ти смерком ідеш, самотня жінка... (Леся Українка, II, 1951, 343); Говорив з бродячим людом по лісах і степових шляхах (Іван Ле, Наливайко, 1957, 131);
//  Який постійно переходить з місця на місце; мандрівний. Бродячий цирк;
//  Який має або виявляє схильність бродити, переходити з місця на місце. Бродяча натура.
 Бродячі вогники — те саме, що Блукаючі вогні (див. блукаючий). В очеретах заблимали два бродячі вогники (Леся Українка, III, 1952, 218); Бродячий спосіб життя — постійна або часта зміна місця проживання. Близько 400—100 тисяч років тому вели [люди] .. бродячий спосіб життя (Історія СРСР, I, 1957, 3).