БРОВА́, и, жін.; мн. брови, брів. Дугаста смужка
волосся над очною ямкою. Михайло.. низько насува чорну
шапку на чорні брови (Марко Вовчок, I, 1955, 380); Дві чорні
брови, мов дві чорні п'явки, повпивалися над очима
(Панас Мирний, II, 1954, 34); Очі пильні, блищать з-під
густих розльотистих брів (Василь Кучер, Золоті руки, 1948,
226).
[І] бровою не веде (не моргне, не здвигне і т. ін.);
Хоч би бровою моргнув хто — байдуже комусь, не
звертає ніякої уваги хтось. Говоримо було із мамою та
згадуємо [Катрю], — батько слухає, — бровою не здвигне...
(Марко Вовчок, I, 1955, 232).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 237.