Словник української мови

БРОВА́, и, жін.; мн. брови, брів. Дугаста смужка волосся над очною ямкою. Михайло.. низько насува чорну шапку на чорні брови (Марко Вовчок, I, 1955, 380); Дві чорні брови, мов дві чорні п'явки, повпивалися над очима (Панас Мирний, II, 1954, 34); Очі пильні, блищать з-під густих розльотистих брів (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 226).
 [І] бровою не веде (не моргне, не здвигне і т. ін.); Хоч би бровою моргнув хто — байдуже комусь, не звертає ніякої уваги хтось. Говоримо було із мамою та згадуємо [Катрю], — батько слухає, — бровою не здвигне... (Марко Вовчок, I, 1955, 232).