БРУДНИТИ, ню, ни́ш, недок., перех.
1. Робити кого-,
що-небудь брудним, нечистим. Невеличкі рученята
невпокійно бігали по личку, витираючи сльози, бруднили
його (Панас Мирний, IV, 1956, 27); Іноді Оленка, бігаючи за
метеликами, бруднила черевички (Олександр Ільченко, Серце жде,
1939, 96).
♦ Бруднити руки об кого — що і без додатка —
устрявати у якусь невигідну чи неприємну справу;
зв'язуватися з ким-небудь недостойним (переважно у
бійці). Сагайдак-бей не жав «хліба козацького». Та й
навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала
лев'яча частка здобутого?! (Зінаїда Тулуб, Людолови, II,
1957, 125); Він [сержант] гордовито підняв голову:
— ..Буду об нього [німця] руки бруднити! (Юрій Бедзик,
Полки.., 1959, 56).
2. перен. Плямувати, опоганювати, ганьбити, без честити кого-, що-небудь. Пліснява минулого таки липне — з останніх сил, намагається ще бруднити, як може (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 337).