БРИК, виг.
1. Уживається як присудок за знач. брикати 1 і брикатися 1. Ой чук-брик з рогом бик (Словник Грінченка).
2. Уживається як присудок за знач. брикнути. — От би куди стрілу пустити! — подумав він. — Горобців би з п'ять можна положити. Та гарно так. Тілько — цок! Горобець брик! — тілько пір'ячко посипалося (Панас Мирний, I, 1954, 247).