БРИНЬ, виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бринькати, бринькнути (про звучання струни). Далі — бринь-бринь!.. — і вихрем полинув задирливий козачок (Степан Васильченко, I, 1959, 242).
БРИНЬ, виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бринькати, бринькнути (про звучання струни). Далі — бринь-бринь!.. — і вихрем полинув задирливий козачок (Степан Васильченко, I, 1959, 242).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 236.